Моріс Харріс – кар’єра, варта Голлівуду

Чемпіони, зірки боксу – їх імена завжди на слуху. Навіть при нинішньому засиллі вагових категорій і боксерських організацій, стати чемпіоном світу – найвище досягнення в професійному боксі. Але деколи буває так, що кар’єра звичайного джорнімена може виявитись набагато цікавішою від кар’єри чемпіона. Ну погодьтеся, кому прийшло б в голову знімати фільм про боксерський шлях колишнього чемпіона світу в другій середній вазі Свена Оттке, чи дворазового володаря титулу WBA у надважкій вазі Джона Руіза? Такий фільм міг би послугувати лише в якості ліків від безсоння.

А от про бійця, який ніколи не володів ніякими титулами, представника напівсередньої ваги Міккі Ворда вже знято стрічку, тому що у публіки є інтерес саме до харизматичних особистостей, життєвий (а в даному випадку – професійний) шлях яких не одноразово виписував круті повороти.

За всю історію надважкої ваги існувало немало боксерів, яких часто і доля, і суперники збивали з ніг, але вони знаходили в собі сили піднятися і ще не раз шокувати світ. Хто може забути перемоги Дугласа над Тайсоном, чи Рахмана над Льюісом, коли ніхто зі спеціалістів та вболівальники не давав їм жодного шансу? Але після цих звитяг кар’єра обох пішла на спад. А от боксерський шлях Морріса Харріса хоч і не знав таких вершин, на які піднімались Дуглас з Рахманом, та все ж він був настільки непередбачуваним, що вгадати, коли буде черговий підйом, а коли – падіння, було просто неможливо.

Моріс Харріс почав свою кар’єру у віці 16-ти років, у далекому 1992 році, програвши одноголосним рішенням суддів Джо Кенні, який був на 10 років старшим за нього.  Після цього Харріс виступав з перемінним успіхом, хоча слід відзначити, що дві його наступні поразки були нокаутом – пізніше Моріс зізнається, що його промоутери обдурювали боксерську комісію, стверджуючи, що він вже досягнув 18-річного віку (як відомо, в США боксерам заборонено приймати участь у професійних поєдинках, якщо їм ще не виповнилося 18 років). Хто знає, можливо таке недбальство промоутерів, які кидали фактично дитину на бої з дорослими чоловіками, і стала причиною “скляного” підборіддя Моріса – у віці 17-ти років Харріс програв Річарду Фрейзеру та Скотту Лопеку нокаутом і після того він вже ніколи не відзначався особливим умінням тримати удар.

У березні 1996 року 20-річний Харріс вийшов на ринг проти срібного призера Олімпійських Ігор в Барселоні, нігерійця Девіда Айзона, на рахунку якого тоді було 18 перемог у 18-ти поєдинках, з яких 16-нокаутом. Ніхто не давав Морісу жодного шансу на перемогу в цьому бою, і це не дивно, враховуючи той факт, що на рахунку Харріса на той час було 5 перемог, шість поразок та 2 нічиї. Причому три останні свої двобої він програв нокаутом. Однак у молодого боксера була своя думка щодо цього – він з самого початку бою взяв ситуацію на рингу під свій контроль, і без проблем перебоксовував Айзона. Навіть побувавши в нокдауні, Харріс впевнено довів бій до своєї перемоги одноголосним рішенням суддів. Це була справжня сенсація. Однак уже в наступному поєдинку Моріс програв Дейтону Вілеру.

І знову перемоги стали чергуватися з поразками, аж поки Харріс не зустрівся з самоанським панчером Джиммі Сандером (32-7, 26 КО), який був дуже популярним бійцем в ті часи і за кілька років до цього ще входив у першу світову десятку. Як і Айзон, Сандер вважався явним фаворитом в цьому бою, однак Харріс просто декласував самоанця, а в сьомому раунді відправив його в важкий нокаут.

Одразу після бою з Сандером 21-річний Харріс вийшов  на ринг проти легенди боксу – 47-річного Ларрі Холмса (65-6, 42 КО). І знову Мо ледь не створив сенсацію, програвши Холмсу лише розділеним рішенням суддів. Більшість експертів, які дивилися той бій, вважали, що Харріса тоді просто пограбували.

Однак саме після бою з Холмсом в кар’єрі Харріса почалась довга біла полоса – він виграв сім поєдинків поспіль, причому серед переможених ним бійців був один дуже серйозний суперник – американець Джеремі Вільямс (34-2, 30 КО). В тому бою Харріса знову вважали явним аутсайдером, тут знову все було проти нього – досвід і ударна міць суперника, а також час на підготовку – у Моріса, який замінив травмованого Хасима Рахмана за кілька днів до бою, було зовсім небагато часу на підготовку, в той час як Вільямс провів повноцінний тренувальний збір. Та й цього разу обставини не стали на заваді Харрісу – він створив чергову сенсацію, дуже впевнено перемігши Вільямса одноголосним рішенням суддів.  

В листопаді 1999 року рейтинг Харріса був високим, як ніколи, та й його послужний список вже нагадував більше список боксера-джорнімена – в ньому налічувалося 16 перемог (9 нокуатів), 9 поразок та 2 нічиї. Саме тоді Мо став співавтором одного з найцікавіших поєдинків 90-х років – другою дійовою особою в цьому побоїщі був непереможний на той час Деррік Джефферсон (21-0-1, 17 КО). Боксери влаштували справжню війну на рингу, ситуація кожну секунду могла змінитись на користь того, чи іншого бійця. Справжньою прикрасою цього двобою став другий раунд, коли Харріс двічі опинявся на підлозі після важких ударів Джефферсона, однак потім сам зумів відправити свого опонента в нокдаун. Розв’язка бою настала в шостому раунді – тоді Морріс знову опинився на підлозі, однак Джефферсон, який кинувся добивати його, сам наразився на точний удар Харріса і, як кажуть, “поплив”. Тут вже Харріс був близький до дострокової перемоги, та, пішовши в атаку, він забув про захист і попустив страшенний лівий боковий Дерріка. Мо рухнув на підлогу, як зрубане дерево – він довго не міг прийти до тями. Цей бій Харріс програв, і програв жорстоко. Та ніхто не міг дорікнути йому у відсутності бажання, волі до перемоги. Бій з Джефферсоном став справжньою класикою боксу і повага до Морріса Харріса з боку експертів та вболівальників піднялася ще на один щабель.

Після бою з Джефферсоном Харріс виграв два поєдинки у посередніх бійців і отримав шанс всього свого життя – йому запропонували стати учасником відбіркового турніру  за версією IBF, переможець якого отримав би шанс позмагатися за титул чемпіона світу. У півфінальному поєдинку цього турніру Харріс зустрівся з колишнім чемпіоном світу за версією WBO Крісом Бірдом (32-2, 19 КО). Техніка та швидкість Бірда виявилися занадто складною перешкодою для Морріса – він програв одноголосним рішенням суддів з великим відривом.

Всього через місяць після важкою двобою з Бірдом Харріс знову вийшов в ринг – і знову йому протистояв колишній чемпіон світу за тією ж версією WBO Генрі Акінванде (39-1-1, 25 КО). Абсолютна непідготовленість до бою і “скляне”  підборіддя Харріса далися взнаки – він програв нокаутом в першому раунді.

Дві таких поразки, здавалося, могли поставити хрест на кар’єрі Харріса – майже рік після цього він не виходив на ринг. І коли 1 червня 2002 року Харріс зустрівся з перспективним білорусом Сергієм Ляховичем (16-0, 10 КО), всі передрікали дуже впевнену перемогу для Сергія. Та Харріс мав свою думку на цей рахунок – він впевнено перебоксував Ляховича в ранніх раундах, а коли білорус втомився – відправив його в нокаут важким хуком зліва. Черговий бій, чергова сенсація, черговий шанс. Перемога над Ляховичем дала змогу Харрісу знову позмагатися у відбірковому поєдинку. Цього разу його суперником став пуерторіканець Фрес Окендо (23-1, 14 КО). Харріс впевнено почав бій, і навіть нокдаун, у якому він побував в четвертому раунді не зміг змінити хід бою на користь Окендо. Моріс почувався надзвичайно впевнено, моментами він навіть знущався над своїм суперником, показуючи йому язика в стилі Роя Джонса. Та в 10-му раунді Окендо вибухнув комбінацією лівий-правий, яка відправила Харріса в важкий нокаут. Останній удар Окендо явно влучив у потилицю Харріса, тому Мо намагався оскаржити результат бою, та зробити цього йому не вдалося.

Після поразки від Окендо Харріс не виходив на ринг протягом трьох років, у нього почалися проблеми зі здоров’ям –  за словами самого Моріса, до цього призвів саме той удар Окендо по потилиці. Повернувшись на ринг у січні 2006 року, Харріс переміг безнадійного “мішка” Френкліна Едмондсона (13-31-5, 5 КО) та програв 203-сантиметровому гіганту Таю Філдсу (35-1, 34 КО), відмовившись від боротьби через втому після четвертого раунду. Чому Харріс так рано втомився, спитаєте ви? Він просто набрав майже 20 кг зайвої ваги і перетворився на справжнього товстуна.

На початку 2010 року Морріс Харріс здійснив ще одну спробу повернутися у великий бокс. Він підписав контракт з новим промоутером і швидко здобув три впевнені перемоги над джорніменами Біллі Замбраном, Джуліусом Лонгом та Робертом Хоукінсом. Це дало йому змогу посперечатися за регіональний титул чемпіона USBA з домініканцем Негі Агілерою (16-3, 11 КО), відомим своєю перемогою нокаутом в першому раунді над колишнім чемпіоном світу Олегом Маскаєвим. В цьому бою Харрісу, який зігнав зайву вагу і знову повернувся до своєї колишньою форми, відводилась вже звична для нього роль андердога. Але Мо знову дав свою відповідь скептикам, впевнено перемігши Агілеру одноголосним рішенням суддів.

Перемога над Агілерою дала Харрісу можливість втретє посперечатися за можливість вийти на чемпіонський бій за версією IBF, та досвідчений Тоні Томпсон (35-2, 23 КО) знову не пустив Морріса до титульного бою, нокаутувавши його в третьому раунді.

Після поразки нокаутом боксери, як правило, не виходять у ринг протягом найближчих півроку. Та Харріса це не стосується – через півтора місяця він знову був у ринзі, і знову йому відводилась роль аутсайдера. І, як ви вже здогадалися, він знову переміг. Його суперник – Деррік Россі (25-4, 14 КО) – дуже серйозно готувався до бою з Харрісом він вийшов у ринг з найлегшою вагою в свої кар’єрі, та це йому не допомогло – у дванадцятому раунді Харріс переміг його технічним нокаутом. Ця перемога підняла Харріса на високе 25-е місце у незалежному комп’ютерному рейтингу Boxrec – непоганий показник, враховуючи те, що послужний список Моріса виглядає не дуже переконливо – 25 перемог (11 нокаутів), 15 поразок та 2 нічиї.

Ось такий він, Моріс Харріс. Зараз йому вже 35, за його плечима 19 років кар’єри та 43 важких поєдинки. Та хто знає, на що ще здатен цей хлопець? Історія навчила нас ніколи не списувати його з рахунків, тож цілком можливо, що Харріс подарує нам ще не один видовищний поєдинок і не один сенсаційний результат.

Оцените статью
BoxingNews Украина
Залишити відповідь

Нажимая на кнопку "Отправить комментарий", я даю согласие на обработку персональных данных и принимаю политику конфиденциальности.