Евандер Холіфілд: Я особисто заплатив Льюісу 5 мільйонів доларів, щоб він погодився на бій-реванш

П’ятиразовий чемпіон світу в двох вагових категоріях, колишній абсолютний чемпіон світу в першій важкій та надважкій вазі – титулів у Евандера Холіфілда вистачає. Він – справжня легенда боксу.  Але крім того, він ще й дуже цікавий співрозмовник.  І хоча його боксерська кар’єра підходить до  закінчення, вона була настільки успішною, настільки насиченою, що це саме той випадок, коли згадати минуле цікавіше, ніж поговорити про майбутнє.

“Я почав займатися боксом у віці восьми років, – пригадує Холіфілд, – я хотів бути таким, як Алі. Він був найвидатнішим. Я розповів про це своїй мамі, і вона сказала мені “Ти можеш зробити це, якщо не зупинятимешся на шляху до своєї цілі”.

І Холіфілд ніколи не зупинявся. Його багато разів списували з рахунків. Всі вважали, що в нього немає жодних шансів у другому бою проти Ріддіка Бауї, а перед боєм з Майком Тайсоном в 1996 році дехто навіть боявся, що Тайсон може його вбити. Після першого бою з Льюісом всі вважали, що Леннокс його просто розтрощить в матчі-реванші, натомість, Евандер дав Ленноксу один з найважчих боїв в його кар’єрі, хоча вже й був далеко не в розквіті своїх сил. Не можна не згадати і про бій з Рахманом, де мало хто сумнівався в перемозі Хасима, який молодший за Холіфілда на 10 років, а в результаті “дідусь” добряче надер Рахману одне місце. Що ж давало Евандорові сили пройти крізь всі ці труднощі? Віра.

“Я вірю кожному слову Бога, – каже Холіфілд, – а Бог каже, що він дав нам благодать.  Це значить, що якщо ми докладаємо зусилля для чогось, ми обов’язково цього досягнемо. Якщо ти припиняєш боротьбу, то це лише тому, що ти сам вирішив здатися. Всі залежить від тебе. Хтось говоритиме тобі про колір шкіри, про твій зріст, хтось казатиме, що ти занадто маленький чи занадто великий для чогось, чи що ти не так виглядаєш – і якщо ти будеш їх слухати, ти використовуватимеш їх слова, як виправдання. Ми всі перебуваємо під тиском, і він повинен зробити нас сильнішими, а не змусити здатися”.

“Мої якості – це те, в що я вірю, – продовжує Евандер, – я маю віру і впевненість у власних силах. Я завжди знав, що Бог не пошле мені того, чого я не зможу витримати. Якщо ти це усвідомлюєш, то все інше залежить від підготовки. Це стосується кожної сфери людського життя – якщо ти підготовлений, ти досягаєш своєї цілі, якщо ні – повертайся, внеси якісь корективи, і знову вперед. На цьому принципі я й будував свою кар’єру”.

Але не завжди Холіфілд був настільки впевненим в своїх силах. Колись давно, в ранньому дитинстві йому не вистачало впевненості, як і багатьом з нас. Але його приклад показує, що не обов’язково народитися воїном, можна ним стати. Людиною, яка допомогла Евандерові зрозуміти цю просту істину, була його мама.

“Я не був великим хлопцем в дитинстві, – каже Холіфілд, – моя мама обняла мене і сказала: “Це не залежить від розмірів. В тебе є впевненість у власних силах? Не можна йти й весь час боятися, що тобі завдадуть шкоди, тому що, якщо ти боїшся, саме це з тобою й станеться. Підготуй себе так, щоб тобі ніхто не міг завдати шкоди!” Ми всі зазнаємо втрат у житті саме через відсутність цієї підготовки”.

Холіфілд завжди відмовлявся здаватися. Навіть в найскрутніших ситуаціях. Пригадуєте другий раунд його бою з Бертом Купером, коли він побував в нокдауні, але вже за кілька секунд перевернув ситуацію в рингу з ніг на голову? Чи десятий раунд першого бою з Ріддіком Бауї?  А чого вартий лише бій з Дуайтом Кауї, після якого Евандер потрапив лікарню, але виграв той бій? Але є один поєдинок, в якому, за словами Холіфілда, його воля зазнала найбільшого випробування – це перший бій з Ленноксом Льюісом. Холіфілд легковажно віднісся до того бою, будучи абсолютно переконаним в тому, що нокаутує Леннокса в третьому раунді. Він говорив про це на кожній прес-конференції, в кожному інтерв’ю. Насправді ж, все обернулось трохи по-іншому, і лише прихильність суддів дозволила Холіфілду здобути нічию в тому бою, який, будемо відвертими, він програв.

“Я був хворий в тому бою, – пригадує Евандер, – але знаєте що? Я не збирався здаватися. Не те, щоб така думка не промайнула в моїй голові… Коли я не нокаутував його в третьому раунді, я, можливо, і здався б, якби мого сина не було там. Я просто не хотів, щоб люди говорили потім моєму синові: “Ти такий, як і твій батько, як тільки стає важко – здаєшся”. Я дякую Богові, що мій син був в той вечір у залі – я просто не міг стати поганим прикладом для нього. Ніколи не можна здаватися. Якщо тебе життя збиває з ніг – встань, обтрусись і знову вперед”.

“Я знаю, що якби я здався в тому бою, люди забули б про всі хороші речі, які я зробив, – продовжує Холіфілд, – я готувався тільки до третього раунду, я був переконаний, що нокаутую його саме в цьому раунді, а коли мені не вдалося цього зробити, сили повністю полишили мене.  Я подумав тоді: “Я хворий, тож навіщо мені стояти і приймати всі ці удари, якщо я так погано почуваюсь?” Але тоді я пригадав, що я сказав Бастеру Дугласу перед нашим боєм в 1990-му. Я сказав йому: “Ти здався в бою з Такером. Якщо ти проявив боягузтво одного разу, ти будеш боягузом завжди”.

Бастер Дуглас. Саме в бою з ним Холіфілд завоював титул абсолютного чемпіона світу в надважкій вазі. Чи вважає він цю перемогу найкращою в своїй кар’єрі?

“Ні, – каже Евандер, – найкраща моя перемога – в першому бою з Тайсоном. На той час я вже був чемпіоном світу в першій важкій вазі і дворазовим чемпіоном світу в надважкій вазі, але в бою з Тайсоном все було по-іншому, тому що ні в кого не було й тіні сумнівів у тому, що Тайсон був найсильнішим боксером світу”.

Але крім бою з “Залізним Майком” Холіфілд відзначає ще два свої поєдинки – бої-реванші з Майклом Мурером та Ленноксом Льюісом.

“Це два поєдинки, в яких я насолоджувався боєм від початку й до кінця, – каже Евандер, – я почувався так погано після першого бою з Льюісом. Я зробив все, що міг, але був хворим. Леннокс не хотів битися в першому бою, він діяв обережно потягом всього поєдинку, і той бій вийшов нудним. А от другий бій був хорошим. Я став поважати його після цього бою, тому що він дійсно бився. Я влучив кількома хорошими ударами і змусив його добряче попрацювати. В одному з моментів я потряс Леннокса, і він похитнувся. Я подумав, що йому кінець. Але тут він спіймав мене аперкотом, який багато чого змінив, і мені не вдалося закінчити почате”.

“Я й досі впевнений, що виграв другий бій з Льюісом, – продовжує Холіфілд, – я влучив більше сильних ударів, я був агресивнішим. Але я знімаю шляпу перед Ленноксом за те, що він по-справжньому бився в другому бою. Це був хороший бій з мого боку, хоча рішення суддів було й не на мою користь”.

Але другого бою з Ленноксом могло й не бути, якби його не хотів сам Холіфілд. Подумайте самі: для чого Холіфілду було ще раз битися з боксером, який, на відміну від нього, перебував у розквіті своїх сил, який був набагато більшим за нього, і який, врешті-решт, виграв у нього в першому бою (що б там не говорили судді)? А особливо якщо врахувати той факт, що по грошам сторонам ніяк не вдавалося домовитись. Льюіс хотів розподілу гонорарів у пропорції 50 на 50, хоча Холіфілд в ті часи був набагато популярнішим за Леннокса, і його гонорари були на порядок вищими.

Ні, Льюіс, звичайно, не боявся Холіфілда (смішно було б про це навіть думати після їх першого поєдинку). Просто він вважав, що заслуговував на ті ж самі гроші, що й Евандер. Його логіку зрозуміти неважко – Холфілд, звісно, був більшою зіркою в ті часи, але Льюіс виглядав значно краще в їх першому бою. Але ніхто не збирався платити Льюісу додаткові гроші,  і переговори зайшли в глухий кут. Вирішив ситуацію сам Евандер Холіфілд, який пішов на безпрецедентний крок – погодився заплатити Льюісу 5 мільйонів доларів зі свої гарантованих контрактом 20-ти мільйонів, зрівнявши, таким чином, їх гонорари.

“За другий бій він хотів отримати більше грошей, – згадує ту ситуацію Холіфілд, – він отримав 10 мільйонів доларів за перший бій, але за другий хотів отримати більше. А я на той час був єдиним бійцем у світі, який отримував гарантований гонорар розміром в 20 мільйонів доларів. Льюіс сказав, що битиметься зі мною лише в тому випадку, якщо отримає такі ж гроші, як і я. Тому я особисто заплатив Ленноксу 5 мільйонів доларів, щоб він погодився на  бій-реванш. Ось як я хотів цього бою!”

“В першому бою я був хворим, але Льюіс майже нічого не робив, – каже Холіфілд, – він просто не давав нічого зробити мені. А в другому бою ми обидва билися. Після цього  я став дуже поважати його. Він може битися, коли захоче! Я вважаю, що виграв той бій, але не дуже розчарований тим, що судді не віддали мені перемогу, тому що саме завдяки цьому я став єдиним за всю історію чотириразовим чемпіоном світу в надважкій вазі. Якби судді віддали мені заслужену перемогу в другому бою з Льюісом, я б так і залишився триразовим чемпіоном. Я не збирався бити ніяких рекордів, я просто хотів ще раз стати абсолютним чемпіоном світу й піти з боксу. А так, вони забрали в мене пояси, і я вирішив продовжити кар’єру. Потім Леннокс відмовився від бою з Руїзом, і в нього відібрали титул WBA. Після цього я провів бій з Руїзом і переміг його, вчетверте ставши чемпіоном світу в надважкій вазі”.

Але Холіфілд міг (і повинен) був стати п’ятиразовим чемпіоном світу наприкінці 2008 року, коли у віці 46-ти років він впевнено пере боксував російського гіганта Ніколая Валуєва, отримавши в результаті лише сміхотворний вердикт суддів на користь росіянина.

“Рішення суддів в бою з Валуєвим було абсолютно перекрученим, – каже Холіфілд, – йому взагалі нічого не можна було віддавати в тому бою! Він просто нічого не робив в тому поєдинку. Але я зовсім не тримаю на нього зла. Він робив, що міг і все, це судді віддали йому перемогу”.

Так, Холіфілд завжди ставився з повагою до всіх своїх суперників. А за рівнем опозиції його перевершує, мабуть, лише легендарний Мухамед Алі. З ким тільки не зустрічався Евандер на рингу! Майк Тайсон, Джордж Формен, Ларрі Холмс, Леннокс Льюіс, Ріддік Бауї, Дуайт Кауї, Карлос Де Леон, Бастер Дуглас, Майкл Мурер, Пінклон Томас, Майкл Доукс, Рей Мерсер, Кріс Бірд, Джеймс Тоні, Хасим Рахман, Джон Руїз, Султан Ібрагімов. То кого ж з них Евандер поважає найбільше? Відповідь вас здивує: Леннокса Льюіса! Холіфілду імпонує те, що Леннокс не звертав уваги на критиків, а просто робив свою роботу.

“Мені дійсно подобається Леннокс, – каже Холіфілд, – він був боксером, який завжди гнув свою лінію. Незалежно від того, чи це було нудно, чи ні, він завжди працював на перемогу. Всі мені кажуть: “Але ж він бився зовсім не так, як ти!” Та я часто йшов на поводу у натовпу, й одразу ж переходив на бокс, який подобається публіці“.

Але є ще один боксер, якого Холіфілд пважає не менше, ніж Льюіса – Ріддік Бауї.

“Бауї відмінно бився і на ближній, і на дальній дистанції, – каже Евандер, – я завжди знав, що він буде битися по-справжньому. Він ніколи не тримав тебе, ніколи не входив у клінч. І в нього був відмінний аперкот”.

Холіфілду вже 49, але незважаючи на цей дуже солідний за боксерськими мірками вік, він все ще хоче знову стати чемпіоном світу. Щоправда, тепер він відноситься до цього питання більш зважено – якщо отримати титульний бій йому не вдасться (а брати Клички вже неодноразово казали про те, що не битимуться з Холіфілдом через велику повагу до нього), він збирається завершити свою кар’єру вже найближчим часом.

“Так, мені хочеться ще раз стати чемпіоном світу, але знаєте що? Я зрозумів, що це мій останній рік в боксі, – каже Холіфілд, – сподіваюсь, мені вдасться здійснити свої плани в цьому році, тому що я вже попередив всіх: коли мені виповниться 50, я почну грати в гольф! Я був хорошим боксером, але коли натане час повісити рукавички на цвях, мені треба буде зайнятися чимось іншим. Я хочу навчитися грати в гольф, і вважаю, що якщо трохи потренуюсь, то зможу перемогти декого й в цьому виді спорту”.

За матеріалами livefight.com

Оцените статью
BoxingNews Украина
Залишити відповідь

Нажимая на кнопку "Отправить комментарий", я даю согласие на обработку персональных данных и принимаю политику конфиденциальности.